Вік червоних мурах - Таня П'янкова

Про що книга «Вік червоних мурах» автора Таня П'янкова
ТЕМАТИКА
Сучасна українська проза, художня література, Голодомор 1932–1933 років.

Третя премія «Коронації слова» 2021 року

ПРО КНИЖКУ "ВІК ЧЕРВОНИХ МУРАХ"
Навесні 1933-го голод у Мачухах досягає апофеозу. Перше канібальство, самосуди, психічні розлади на фоні недоїдання. Село деградує. Люди, доведені до відчаю, втрачають людську подобу, вони готові їсти все, аби вижити.

І ось дві не знайомі між собою жінки, дві жертви свого часу, дві протилежні сторони великої темряви, що ім’я їй голод, опиняються на відстані простягнутої руки… Молоденька Явдоха, зрячість на рівні безуму, — і Соломія, свята сліпота. Одну голод убиває — іншу рятує. Одній обіцяє вічну темряву — іншій дає надію на щасливе відродження. І вони ще не знають, що йдуть одна одній назустріч. Ідуть, аби нарешті обійнятися і збудувати крихкий міст понад ненаситним мурашником своїх мучителів…

ДЛЯ КОГО ВИДАННЯ
Для тих, кого цікавить глибока психологічна проза. І для тих, кому небайдуже наше минуле, хай би яким болючим воно було.

ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА
Глибокий психологічний роман про одну з найскладніших сторінок української історії — Голодомор 1932–1933 років, де на тлі неосяжної трагедії тонко зображена кунсткамера людських доль.

ПРО АВТОРКУ
Таня П’янкова — авторка трьох поетичних збірок, романів «Кролівна», «Сонце в подолку» і «Чужі гріхи». Співзасновниця та креативна директорка Літературної агенції «Зілля»; організаторка креативних літературно-мистецьких заходів. Разом із поетом Василем Кузаном заснувала «Серію яскравої літератури», у якій уже видано альманах жіночої поезії «М’ята» і альманах чоловічої поезії «Імбир». Пише акрилом на тканині, створила колекцію авторських вінків, колекціонує автентичні ляльки.

КНИЖКА НА СХОЖУ ТЕМАТИКУ
«Листи до Фроди», Олена Макарчук, «Наш Формат», 2021 рік.
ВІДГУКИ ПРО КНИГУ "ВІК ЧЕРВОНИХ МУРАХ"
Голод духовний і голод фізичний взаємозв’язані. І, очевидно, кожне покоління хоче/мусить художньо осмислити такий ключовий егрегор як голод: як травму роду, як збій у ДНК, як тріщину в суспільно-політичній плиті...

«Вік червоних мурах» — текст художній, тобто харизму автора з його світоглядом, душевною чуттєвістю і фізіологічною чутливістю приховати ніяк не вдасться, бо, власне, творення художнього тексту — то і є об’єднання душі індивідуальної з душею колективною (національної, світової, Універсальної...), глибинна історія емоцій... Ігор Павлюк, письменник, член Британського ПЕН-клубу

Ця книга не так про пекло 33-го, не так про торжество «червоних мурах на кістках невинно убієнних», не так про минуле, як радше — про нас із вами. Про нестерпні фантомні болі сьогодення — як наслідок безпрецедентної ворожої «ампутації» кількох поколінь особливо жорстоким методом — шляхом виривання народу із власної землі, про видирання з м’ясом, із коренем. Без жалю, без молитви, без анестезії… Василь Кузан, письменник

Визнаю, що вперше відчуваю такий біль. Розумію лише одне: углиб давніх ран треба молитовно дивитися широко розплющеними очима, довго-довго, до забуття, до нудоти, до сліпоти, до повного усвідомлення того, хто ти і що ти... І, може, тоді на отих старих «мертвяках» іще проростуть молоді трави… Петро Гармасій, музикант

ЦИТАТИ
Голод розриває наші міцні обійми, розкидує нас хатами, селами, містами, розводить у різні боки, аби, врешті-решт, ми всі зібралися в одній велетенській бездонній ямі, котра ніяк не може насититись людським перегноєм.
Червоні мурахи викрадають наших немовлят, виймають їхні лялечки із колисок, одлучають од грудей материнських, вигодовують з них колонії нових яничар, і наші діти виростають уже не людьми — манкуртами, мурашиними невільниками, котрі усе своє життя служитимуть Червоній Мачусі, добуватимуть для неї їжу, а якщо треба — помиратимуть заради її блага.